Заклад «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №21 ВМР»

Урок української  літератури в 10-А класі,

Тема: Микола Вороний

Життя і творчий шлях поета-новатора, «ідеолога» модернізації української літератури. Мотив необхідності для поезії бути «цілим чоловіком».

Пейзажна лірика М. Вороного. Вірш «Блакитна Панна»

Мета:

·         розглянути основні віхи життєвого і творчого шляху М. Вороного;

·         з’ясувати роль поета в національному відродженні українців, його естетичні погляди;

·         розкрити суть новаторства в поезії;

·         розвивати навички виразного читання ліричних творів, послідовно, логічно висловлювати думки;

·         виховувати розуміння національної свідомості, поцінування краси поетичного слова, його здатності об’єднувати людей роздумами над вічними проблемами життя.

Тип уроку: урок засвоєння нових знань і умінь

Форма проведення: урок-дослідження із захистом проектів

Обладнання: портрет поета, репродукції картин символістів, портрет М. Рильського, П. Тичини, П. Верлена, Ш. Бодлера, карта України, мультимедійні презентації, аудіо та відеозаписи пісень.

Її я славлю і хвалю

І кожну їй хвилину

Готов оддати без жалю.

Мій друже, я красу люблю…

Як рідну Україну!

М. Вороний

Хід уроку

І. Мотивація навчальної діяльності учнів

-        Повідомлення теми уроку, мети, цілепокладання.

-        Запис у зошит теми та епіграфа уроку.

-        Коментар епіграфа.

Краса була і джерелом творчості, і її найголовнішим образом. Поет бачив красу всюди: у чарах природи рідного краю, у високому призначенні людини, у її благородних почуттях.

На думку Вороного, саме поезія символізму найкраще може передати прагнення людини, її бажання краси, пошуку кохання, роздуми над сенсом життя.

-        Роботу побудуємо за планом, який одночасно є темою нашого уроку т. б.

І питання, яке ми будемо розглядати, - життєвий шлях М. Вороного

ІІ – творчий шлях

ІІІ – пейзажна лірика

Співавторами проведення уроків будуть творчі групи, які отримали випереджувальні завдання.

І всі, без винятку, повинні не просто слухати, але й запитувати тези почутого в зошит, бо ці записи допоможуть вам дати відповіді на завдання у кінці уроку.

ІІІ. Сприйняття та засвоєння нового матеріалу.

1. Слово вчителя

-        Хто ж такий, оцей М. Вороний?

-        Чому його поезії були заборонені?

-        Що цінного він зробив для сучасників?

На ці питання ми і будемо шукати відповіді в ході уроку-дослідження.

1 гр.

Слово творчій групі, яка провела дослідження життєвого шляху М. Вороного.

(Захист проекту)

Бесіда:

-        За які переконання Вороного могли вважати «ворогом народу»?

-        Хто був другом і наставником Вороного? (Франко)

-        Ким був син? (поет і публіцист)

-        Підсумок: М. Вороного було реабілітовано і слово зазвучало з новою силою на рідній землі».

2 гр.

Слово творчій групі, яка досліджувала життєвий шлях М. Вороного.

(Захист проекту)

-        Виразне читання уривків із поезії «Лісова ідилія» І. Франка

-        Аналіз поезії

-        Виразне читання поезії «Іванові Франкові»

-        Аналіз

-        Аудіо-запис вірша-пісні «За Україну» Ярослав Ярославенко (1921)

Бесіда:

-        Чи актуальною є поезія «За Україну»?

-        Якою бачить поезію М. Вороний?

-        Яких митців бачить поряд із собою?

-        Прокоментуйте слова: «Але коли повсякчас битись, то можна серцем озлобитись!»

-        Що означає «Моя девіза: йти за віком і бути цілим чоловіком!»?

Тема ролі митця і поезії в житті людини.

Намагається зрозуміти, чи має поезія бути зброєю, чи має відтворювати лише прекрасне. Доходить висновку: митець не має права не реагувати на суспільні події, не боротись за щасливе майбутнє, але водночас душа прагне охопити неосяжне і цю потребу потрібно задовольняти: «йти за віком – і бути цілим чоловіком».

Пейзажна лірика

Слово учителя:

Пейзажної лірики у М. Вороного мало, проте є чимало поетичних знахідок, які передають пейзажні замальовки.

Окремою групою можна виділити твори, в яких любовно зображена вільна стихія моря

«Граються, гойдаються
Сніжно-білі хвилі,
Млосно обіймаються,
Ніби німфи білі...»

(Балада моря)

Або

«Помалу, за хвилями хвилі котились,

Одна, доганяючи другу, росли

І лавою грізно до берега йшли.»

(На березі моря)

Пейзажний простір синього моря, його могутня сила, подібні до душі співця «неосяжна» хитка, таємнича».

Скориставшись символом моря, М. Вороний нагадує основний принцип модернізму: вільна стихія творчого натхнення позначена бурхливими емоціями й естетичною довершеністю.

Весняні настрої – ще одна царина пейзажної лірики М. Вороного. Поет умів передати динаміку змін у природі, неспокій весняного буяння. У цьому сенсі показовим є вір «Блакитна Панна».

Презентація із паралельним читанням поезії напам’ять (учителем).

Робота в групах.

Знайдіть текст поезії у зошитку. Розгорніть підручник на сторінці 323 і спробуйте зробити аналіз вірша за звичною схемою.

Літературний рід:

Жанр:

Вид лірики:

Мотиви твору:

Віршовий розмір:

Художні засоби:

IV.Узагальнення вивченого матеріалу:

1. Асоціативний диктант (письмово, якщо є час)

1)      Арлекін, Віщий Олег – псевдонім

2)      «Не журись, дівчино» – перший вірш

3)      Марко – син, лірик, публіцист

4)      Катеринославщина – місце народження

5)      Олімпіада Колачинська – мати М. Вороного

6)      «Руська бесіда» - театр

7)      «Символізм» - одна із течій модернізму

8)      «Ліричні поезії» - перша збірка модернізму

9)      «З-над хмар і низин» - альманах

10)  1920 рік – еміграція

11)  Іван Франко – наставник, друг

12)  1938 рік – розстріли

2. Метод «Мікрофон»

-        Який образ М. Вороного у вас склався після почутого?

-        Чи справдились ваші сподівання?

-        Чи змінилися ваші погляди на поезію? Життя?

-        Чим би хотіли поділитись із рідними? Що найбільше вразило?

V.Оголошення результатів навчальної діяльності.

VI.Домашнє завдання

Всім: вивчити напам’ять поезію «Блакитна Панна», повторити конспект.

Індивідуально: підготувати мультимедійні проекти до інтимної лірики М. Вороного.

Рефлексія

На завершення уроку послухайте пісню, яку виконує Іво Бобул. На мою думку, вона є гарним завершенням уроку.

«На Україну повернусь" (слова С. Галябарди, музика О. Гавриш

Додатки до уроку:

За Україну                                                   
З огнем завзяття
Рушаймо, браття,
Всі вперед!
Слушний час
Кличе нас —
Ну ж бо враз
Сповнять святий наказ!
За Україну,
За її долю,
За честь і волю,
За народ!

Ганебні пута
Ми вже порвали
І зруйнували
Царський трон,
З-під ярем
І з тюрем,
Де був гніт,
Ми йдем на вільний світ!
За Україну,
За її долю,
За честь і волю,
За народ!

О, Україно!
О, рідна Ненько!
Тобі вірненько
Присягнем.
Серця кров
І любов —
Все тобі
Віддати в боротьбі!
За Україну,
За її долю,
За честь і волю,
За народ!

Вперед же, браття!
Наш прапор має,
І сонце сяє
Нам в очах!
Дружний тиск,
Зброї блиск,
В серці гнів
І з ним свобідний спів:
За Україну,
За її долю,
За честь і волю,
За народ!

КРАСА!

Мій друже! Я Красу люблю,
І з кожної хвилини
Собі ілюзію роблю,
Бо в тій хвилинності ловлю
Я щастя одробини.

Що є життя? Коротка мить.
Яке його надбання?
Красою душу напоїть
І, не вагаючись, прожить
Хвилину раювання.

Краса! На світі цім Краса —
Натхненна чарівниця,
Що відкриває небеса,
Вершить найбільші чудеса,
Мов казкова цариця.

Її я славлю, і хвалю,
І кожну їй хвилину
Готов оддати без жалю.
Мій друже, я Красу люблю...
Як рідну Україну!

ІВАН ФРАНКО
ЛІСОВА ІДИЛІЯ
(Уривок)

Поема

Посвяти Миколі Вороному

Миколо, мій друзяко давній,

Ідеалісте непоправний!

Навіяв ти на душу чару

З далекого Катернодару;

Мов згук трембіти в полонині

Тому, що блудить по долині.

Пустив ти слово різко, сміло,

Що в серці дивно защеміло:

«Пісень давайте нам, поети,

Без тенденційної прикмети,

Без соціального змагання,

Без усесвітнього страждання,

Без нарікання над юрбою,

Без гучних покликів до бою,

Без сварів мудреців і дурнів,

Без горожанських тих котурнів!

Пісень свобідних і безпечних,

Добутих із глибин сердечних,

Де б той сучасник, горем битий,

Душею хвильку міг спочити».

Гай-гай, Миколо, ще й з пеньками!

Лиш мід твоїми б пить устами!

Бий своїм словом, бий доразу

Котурн і фальш, пустую фразу!

Гони їх з пісні на псю маму,

Як гнав Ісус міняйлів з храмуі

Та не гадай, як фраза згине,

Що вже сучасник тут спочине,

Знайде тепло і ніжність в парі,

Як у жіночім будуарі;

Знайде до пестощів приклонність.

І морфій на свою безсонність,

На рани пластри, лік на жалі,

Мов у воєннім гошпіталі!

Ні, друже мій, не та година!

Сучасна пісня — не перина,

Не гошпітальнеє лежання —

Вона вся пристрасть і бажання,

І вся огонь, і вся тривога,

Вся боротьба і вся дорога,

Шукання, дослід і погоні

До мет, що мчать по небосклоні.

Не думай, як поет покине

Загальних питань море синє

І в тихий залив свого серця

Порине, мов нурець заб'ється,—

Що там він перли і алмази

Знайде блискучії, без скази,

Знайде тепло, і розкіш раю,

І світло, й пахощі без краю.

А як знайде гидкії черви

І гіркість сліз, розбиті нерви,

Докори хорого сумління,

Прокляття свого покоління,

Зневіру чорну, скрип розстрою,

То що почать з такою грою?

Чи мають нам мішать поети

Огонь Титана й воду Лети?

Ах, друже мій, поет сучасний

Він тим сучасний, що нещасний.

Поет — значить, вродився хорим,

Болить чужим і власним горем.

В його чутливість сильна, дика,

Еольська арфа мов велика,

Що все бринить і не втихає:

В ній кождий стрічний вітер грає.

А втихне вітрове дихання,

Бринить в ній власних струн дрожання.

Негармонійний згук той, друже!

Він дразнить слух і нерви дуже,

Наяві дразнить, сон тривожить,

Вертить докором, зло ворожить,

Жене тебе, де кроком рушиш,

Кленеш його, а слухать мусиш.

Так не жадай же, друже милий,

Щоб нас поети млою крили,

Рожевим пестощів туманом,

Містичних візій океаном,

Щоб опій нам давали в страви,

Щоб нам співали для забави!

Най будуть щирі, щирі, щирі!

І що хто в життьовому вирі

Спіймав — чи радощів, чи муку,

Барвисту рибу чи гадюку,

Алмази творчості блискучі,

Чи каяття терни колючі,

Чи перли радощів укритих,

Чи черепки надій розбитих —

Най все в свої пісні складає

І співчуття не дожидає.

Воно прийде!

Слова — полова,

Але огонь в одежі слова —

Безсмертна, чудотворна фея,

Правдива іскра Прометея.

Вороний Микола

 ІВАНОВІ ФРАНКОВІ

Hi,  мій  учителю  і  друже,
Про  мене  все  це  не  байдуже.
Життя  з  його  скаженим  шалом,
З  погонею  за  ідеалом,
З  його  стражданням  і  болінням
І  невгамованим  сумлінням,
Життя  —  се  дві  противні  сили,
Що  між  собою  в  бій  вступили.
Одна  з  них  —  велетень-гнобитель,
А  друга  —  геній-визволитель;
Його  двосічна  гостра  криця
Влучна,  як  з  неба  блискавиця;

Але  і  велетень  могучий
В  руці  тримає  меч  блискучий?
Страшні,  тяжкі  його  удари,
А  ще  страшніш  таємні  чари…
Як  маю  я  його  цуратись
Чи  від  ударів  ухилятись?
О,  ні!  Я,  взявши  в  руки  зброю,
Іду  за  генієм  до  бою.
Рубаюсь  з  ворогом,  співаю,
В  піснях  до  бою  закликаю
Всіх  тих,  що  мляві,  чи  недужі,
Чи  під  укриттям  сплять  байдужі.
І  знаю  я,  що  замість  плати
Мене  чекають  кари,  страти…
Та  чи  ж  грізний  удар  обуха
Там,  де  буяє  творчість  духа?
Одна  хвилина  раювання
Там  відкупляє  всі  страждання.
Бо  то  чуття  свобідні,  щирі
Бринять  у  святобливій  лірі.
І  прикро,  як  ураз  зі  мною
Стають,  немовби  теж  до  бою,
А  справді  для  пихи  своєї
З  порожнім  серцем  фарисеї
І  паперовими  мечами
Вимахують  над  головами.
Хто  кликав  їх?  Чого  їм  треба?
Чи  хробакам  потрібно  неба?
Нехай  ідуть  всі  ті  нездари
На  торговиці  та  базариї
Нікчемний  крам,  дрібні  вигоди  —
От  їх  найвищії  клейнодиі
Але  коли  повсякчас  битись,
То  серце  може  озлобитись.
Охляти  може,  зачерствіти,
Зав’януть,  як  без  сонця  квіти.
Душа  бажає  скинуть  пута,
Що  в  їх  здавен  вона  закута,
Бажає  ширшого  простору  —
Схопитись  і  злетіти  вгору,
Життя  брудне,  життя  нікчемне
Забути  і  пізнать  надземне.
Все  неосяжне  —  охопити,
Незрозуміле  —  зрозуміти!
О,  друже  мій,  то  не  дурниці.—
Всі  ті  щасливі  небулиці
Про  райських  гурій,  про  нірвану,
Про  землю  ту  обітовану.
Вони  тягар  життя  скидають
І  душу  раєм  надихають.
Чи  все  ж  те  розумом  збагнути,
Що  дасться  серцеві  відчути?
І  чи  можливо  без  утрати
Свобідний  творчий  дух  скувати?
І  хто  Поезію  —  царицю
Посміє  кинуть  у  в’язницю?
Хто  вкаже  шлях  їй  чи  напрямок,
Коли  вона  не  зносить  рамок?
В  ній  в  с  і  краси  кольори  сяють,
В  ній  в  с  і  чуття  і  змисли  грають!..
До  мене  як  горожанина
Ставляй  вимоги  —  я  людина.
А  як  поет  —  без  перепони
Я  стежу  творчості  закони;
З  них  повстають  мої  ідеї  —
Найкращий  скарб  душі  моєї.
Творю  я  їх  не  для  шаноби;
Не  руш,  коли  не  до  вподоби.
І  ще  скажу,  мій  славний  друже,
Я  не  беру  життя  байдуже.
Високих  дум  святі  скрижалі,
Всі  наші  радощі  і  жалі,
Всі  ті  боління  і  надії
І  чарівливі  гарні  мрії,  —
Все,  що  від  тебе  в  серце  впало,
Не  загубилось,  не  пропало…
Моя  девіза:  йти  за  віком
І  бути  цілим  чоловіком!

Харків,  1902  р.